Науковий інтерес до скель в Уричі виник наприкінці XVII — початку XIX ст. Хронологічно першою публіка­цією, присвяченою Тустані, є краєзнавча замітка, підписана криптопімом “Др М-с” Автор Др. М-с замітки “Камінь під Уричем” повідомляв 1836 р.: “В наш час, вже на початку XIX ст., були тут пошуки. Провадив їх якийсь француз. Були вони результативними”.

Зазначимо, що одним з перших дослідників Тустані який ґрунтовно вивчав це питання, був І. Вагилевич. Учасник “Руської Трійці”, вчений з широким діапазоном знань, він один з перших почав пропагувати пам’ятки із слідами наскельної забудови (Тустань, Бубнище, Розгірче). Свої враження від поїздки І. Вагилевич виклав у статті “Берда в Уричу”. Вживаючи і в інших своїх публікаціях термін “берда”, автор роз’яснює тут, що це те саме, що в іллірійсько-слов’янській мові – “скалиста гора”.

Хронологічно наступною є розвідка відомого галицького краєзнавця А. Бєльовського 1846 року. Якщо перша частина статті – це дійсно спомини про відвідини скель 1825 року, то друга – серйозна історична довідка. Саме цей дослідник на основі вивчення доступних йому джерел і літератури вперше ототожнив скелі в Уричі з градом Тустань, відомим з давніх польських хронік. В дусі свого часу, дослідник пов’язував виникнення міста з потребою руських князів (ХІІІ ст..) переховуватися від татар у неприступних горах.

Вагомий внесок у дослідження наскельного міста-фортеці Тустань також внесли такі дослідники ХІХ століття , як А.Петрушевич, Я. Крашевський, С. Смолка, А. Кіркор, І. Шараневич, О. Чоловський. Втім, більшість із досліджень не давали комплексного пояснення причини виникнення і методів забудови, а також її призначення.

Особливо слід відзначити захоплення древнім градом І. Франка. Автор зацікавився Тустанню ще під час написання, а згодом і редакції повісті “Петрії та Довбощуки”, адже дія в творі відбувається неподалік, у Розгірчі. Згодом, каменяр побував на вершині Тустанських скель ще двічі, описуючи їх і в програмах студентських мандрівок, і в кореспонденціях, які були надруковані в газеті “Діло”. Також Тустань згадується у невеличкій замітці І. Франка – “Урицькі “князі” війти при кінці XVIII віку”, яка вийшла друком у журналі “Житіє і слово”.

У довоєнний період дослідженнями Тустані займалися такі вчені, як К. Устиянович, В. Дмитрикевич, Я. Пастернак. По Першій та Другій світовій війні інтерес до наскельного міста-фортеці відновлюється у 50-60х роках ХХ століття. Серед дослідників того часу можна виділити О. Ратича, П. Рапопорта, а також Р. Багрія, який досліджував пам’ятку у складі експедиції Львівського історичного музею. З знахідками, археологи виділили ранній та пізній періоди забудови Тустані. Втім, детально та комплексно дослідити історію та побут унікальної твердині вдалося Михайлу Рожкові та його експедиції, яка почалася у 70-х роках ХХ століття.

***

МИХАЙЛО РОЖКО (4 червня 1939 р. – 22 грудня 2004 р.)

Михайло Рожко народився у селі Небилів Рожнятівського району Станіславської (Івано-Франківської) області. Дитячі та юнацькі роки провів у селі Товстому на Тернопільщині, куди батьки були змушені переїхати невдовзі після його народження. Там Михайло здобув середню освіту і оволодів робітничою професією машиніста баштового крана. З 1959 до 1965 р. пройшов через горнило індустріального Донбасу та будівельних організацій Львівщини.

У 23 роки Михайло поступив на факультет художньої кераміки Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. Навчання поєднував із працею художника у Львівському виробничому художньо-рекламному комбінаті та інших організаціях. З 1969 до 1979 р. М. Рожко був асистентом і викладав рисунок на кафедрі сільськогосподарської архітектури Львівського сільськогосподарського інституту.

1971 року, в товаристві реставратора Петра Лінинського і викладача Юрія Токарського, Михайло Федорович вперше побував на скельних групах малознаного на той час замку Тустань і запалився ідеєю його вивчення. З цього моменту кожні “викладацькі канікули” і принагідні вихідні дні до важкодоступного гірського села Уріч під орудою Рожка вирушала власним коштом невелика група студентів-ентузіастів на обміри й обстеження скель. Про характер цих перших натурних обстежень пам’ятки можна детальніше дізнатися з матеріалів, опублікованих згодом дослідником у часописі Жовтень (1984 – № 6). Сам Михайло Федорович любив розповідати нам про складності , з якими він зустрічався на початках: про самопереоцінку своїх можливостей, про те, що іноді обміри, які мали найвищу категорію складності, доводилось не раз переробляти заново, оскільки попервах вони давали завелику похибку. За сім років такої кропіткої праці досліднику нарешті вдалося отримати достовірний обмірний матеріал і на його основі створити кілька перших графічних реконструкцій об’ємно-просторового вигляду основної фортеці.

Однак лише наземне обсервування і аналіз наскельних врубок чи пазів не давали переконливого датування пам’ятки, це вимагало серйозного археологічного дослідження об’єкта. Деякі практичні навики архітектурно-археологічної “кухні” М. Рожко засвоїв у дослідниці із Санкт-Петербургу (тоді Ленінґраду), Маріанни Малєвської, з якою спільно впродовж кількох років проводив дослідження княжого Спаського монастиря поблизу Старого Самбора, а також найстаріших Львівських церков: Миколая, Марії Сніжної, П’ятниці.

Завдяки тісній співпраці з Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, відповідальним секретарем якого був на той час Ігор Кудин, М. Рожко 1978 р. розпочинає польові археологічні студії Тустані, спочатку під керівництвом Лариси Крушельницької, а з наступного сезону, ставши науковим співробітником відділу археології Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України), самостійно очолив археологічну експедицію з вивчення Урицьких скель. Відтоді Михайло Федорович фактично очолив цілком новий напрямок фундаментальних академічних наукових досліджень на території колишнього Радянського Союзу – наскельна археологія. Специфіка цього напрямку полягала у поєднанні архітектурно-археологічних методів розкриття об’єктів, їх геодезичної, фото- і графічної фіксації, а також вимагала обов’язкових навиків альпінізму й, відповідно, суворого дотримання дисципліни праці.

Завдяки працелюбності й цілеспрямованості, неабиякій працездатності, позитивній енергетиці, організаторському таланту, демократизму та інтелігентності Михайла Рожка справа досліджень Тустані почала швидко рости і набувати щораз більших обертів. Вже 1982 р. Постановою Президії АН України створено Карпатську архітектурно-археологічну експедицію, роботами якої розширено зону вивчення пам’яток з наскельною забудовою – Бубнище, Розгірче, Підкамінь, а також численних городищ і об’єктів карпатської лінії оборони епохи середньовіччя. Карпатська архітектурно-археологічна експедиція перетворилась у один із провідних наукових і освітніх осередків Західної України. Щосезону тут можна було побачити відомих метрів науки, аспірантів, студентів, численних ентузіастів археології. Разом із дотриманням положень, правил і традицій експедиційного життя тут панувала свобода діалогу, толерантності, комунікативності. У доброзичливому спілкуванні на тлі Карпатських гір і непорушних скель, при ватрі з українською багатоголосою піснею тут легко можна було відчути причетність до вічного і абсолютного.

З 1994 р. М. Рожко переходить на роботу до Інституту народознавства НАН України. В 1996 р. побачила світ монографія “Тустань – давньоруська наскельна фортеця” (30 д.а.), яка в 1997 р. на ІV Міжнародному книжковому форумі у Львові отримала перше місце в номінації “Україна, краєзнавство, історія”.

Дослідник крім наскельних пам’яток вивчав Карпатську лінію оборони, шляхи і заселення Українських Карпат, дерев’яне будівництво пам’яток з наскельною забудовою Карпат ІХ–ХІV ст., обстежив також значну кількість печерних пам’яток Поділля, Подністров’я, печерних міст та монастирів Криму, був учасником багатьох наукових розвідок у східних областях України.

Ми знаємо його як громадського діяча, Голову товариства прихильників фортець і палаців.

Свою відданість справі вивчення, відтворення і відродження Тустані Михайло Рожко встиг передати синові – Василеві, який зараз очолює Державний історико-культурний заповідник “Тустань”. Будемо пам’ятати і вірити, що все, здійснене у житті Михайлом Федоровичем, дасть паростки гуманізму і добра.

Юрій Лукомський

***

Карпатську архітектурно-археологічну експедицію (КААЕ) було створено 1982 року рішенням Президії АН України після доповіді М. Рожка про результати дослідження Тустані. Це дало змогу, окрім детальнішого дослідження всього комплексу міста-фортеці Тустань, розширити зону вивчення пам’яток з наскельною забудовою: Розгірче, Бубнище, Пікамінь, а також численні городища, монастирі – об’єкти Карпатської лінії оборони Х-ХІІІ ст. Експедиція займалась стаціонарними і розвідковими дослідженнями. Упродовж 1984-1986 років КААЕ проводила також фундаментальні дослідження давнього василіанського монастиря в Лаврові Старосамбірського р-ну Львівської області. Число учасників її зросло до кількох десятків осіб. Польовий сезон розпочинався у травні та закінчувався у листопаді-грудні. Для успішного виконання наукових завдань необхідно було забезпечити побут, харчування, первинне лабораторне опрацювання археологічних матеріалів, що учасникам під керівництвом М. Рожка вдалося блискуче.

Експедиція Михайла Рожка перетворилася в один з провідних наукових та освітніх осередків Західної України. Щосезону тут можна було побачити відомих метрів науки, аспірантів, студентів, численних ентузіастів археології. Одночасно з дотриманням положень, правил і традицій експедиційного життя тут панувала свобода діалогу, толерантності, комунікативності. У доброзичливому спілкуванні на тлі Карпатських гір і непорушних скель, при ватрі з українською багатоголосою піснею тут кожен відчував причетність до важливого й небуденного.

***

Серед основних напрямів дослідження Заповідника є документування та вивчення пам’яток (у тому числі природи): дерев’яної наскельної архітектури (перш за все оборонної), петрогліфів, системи водозабезпечення, обороноздатності та зброї Тустані; вивчення технології будівництва (способи обробки дерева, каменю, підйомні механізми); археологічні дослідження, історична реконструкція (зброя, одяг, побут, транспорт – історичне середовище); дослідження визвольних змагань початку ХХ століття; застосування сучасних технології просторового документування об’єктів, археологічних досліджень та роботи з інформацією.

Одним з пріоритетів є опрацювання матеріалів досліджень М. Рожка (опис, систематизація та вивчення архіву: рукописів, машинописів, креслень, електронних матеріалів, карто-, фото-, відеотек, бібліотека, археологічних фондів) і технологія роботи з ними (створення геоінформаційної системи Тустані); електронного архіву, цифрової тривимірної моделі скельних комплексів із забудовою).

Щоб побудувати комп’ютерну тривимірну модель скель для подальшої географічної просторової рекострукції дерев’яної наскельної забудови та реставраційних робіт, було виконано макет комплексу мала Скеля в масштабі 1:100; проведено лазерне сканування центрального скельного комплексу Камінь; розробляється методика графічної реконструкції.

За матеріалами дослідження Михайла Рожка проведено науковий експеримент “Карпатська Сигналізація” для вивчення середньовічної системи оповіщення про небезпеку на великі відстані. Спільно з Олексієм Никифоровим розпочато дослідження з експериментальної археології – реконструкція предметів побуту, архітектури. успішно спроектовано, збудовано та випробувано середньовічну каменеметну машину.

Для вивчення традиційної матеріальної та духовної культуриі збору матеріалів для створення музею бойківської архітектури і побуту в Уричі проводяться етнографічні експедиції в села Урич та сусідніх селах – Сопоті, Підгородцях, Перепростині, Ямельниці.